…Ішов 2036 рік від Різдва Христового і 30-ий рік від приходу на львівський престол Андрія Садового.
Про це пише журналіст та сатирик Роман Онишкевич.
Місто розквітало. Тривало будівництво сьомого сміттєпереробного заводу, бо попередні шість згоріли, даруючи щасливим львів’янам розкішні феєрверки.
Вдосконалено до неможливості транспортну мережу і систему штрафів за паркування. Самим паркувальникам, яких налічується вже 30 тисяч, передбачено пожиттєве утримання коштом автомобілістів, звання почесних громадян Львова, шляхетні титули і право позачергово поцілувати в дупу мера під час щорі ного свята Великого Осіннього Цілування.
Підземна парковка для самокатів діє на площі Ринок, а урбаністи проектують нові тротуари поміж велодоріжок, щоби пішоходи не заважали роверистам.
Колишній головний архітектор Чаплінський продовжує копати Пелчинський став і вже би возз’єднав його з Балтійським перемоги, якби на кордоні в Рава-Руській його підсрачниками не зупинили польські рольніки.
120-поверховий хмародер, зведений на місці Порохової вежі благодійником міста Антоновим, став найпривабливішим туристичним об’єктом.ю, в якому ще один ексархітектор Коломойцев працює швейцаром.
Десятий рік діють справедливі мита для Сокільник, і Львів не зле заробляв на оподаткуванні товарів, придбаних міщанами у сокільницькому Кінг Кросі.
Шептицькому району львівський мер по-батьківськи запропонував віддати Львову контроль над видобутком вугілля, переконуючи, що це буде чудова угода.
Через непоштиве ставлення і ненапуцовані мешти в опалу потрапив війт Великих Грибович. Натомість у фавор вийшли Малі Грибовичі, які мер пообіцяв знову зробити великими.
За кордоном час від часу лапали і привозили в місто у кайданках чиновників мера, котрі в часи Великої Війни повтікали разом із вкраденим.
Вуличні музики розважають львів’ян і туристів новим офіційно затвердженим гімном міста:
Ходить Андрій по гОроду,
Питається всього роду:
“Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Садової?”
Сама ж Кіт-Садова створила Церкву Свідків Ісусика і щовечора проповідує на 24 каналі.
На фасаді Оперного театру вітер тріпоче банер із дорогим кожному ликом Андрія Івановича і мотиваційним написом: “Вітаємо в місті розвинутого садовізму!”
Здавалося б, живи і насолоджуйся, як роблять усі облагоденствувані міщани. Але невгамовному у своїй величі меру не до перекурів. Він оголосив хрестовий похід на Янів, якщо тамтешня громада не віддасть Львову їхні стави, з яких флот Яворівської громади міг би своїми гарматами підтримати брюховицьких сепаратистів.
Навести остаточний порядок на всій західній півкулі країни меру заважала ще одна невирішена проблема – продаж алкоголю у нічний час. Садовий продовжував активну боротьбу із супостатами-торгашами, які споювали народ, що потім під хмелем валандався нічною площею Ринок і співав про мера лайливі, сороміцькі коломийки, обсцикав клумбу під мерськими вікнами і нашкрябував на стінах Ратуші “Садовий – х…”
Тим часом на чергову сесію міської ради виносилося питання обрання Садового пожиттєвим бургомістром з наданням титулів Мер Мерів, Цар Винниківський, Самодержець Зашківський та Благодійник Брюховицький і Ряснянський.