Українське суспільство зберігає стійкість: індекс соціальної стійкості (резильєнтності) – 3,6 із п’яти можливих балів. Наше суспільство щодня стикається з дуже серйозними викликами щодо стійкості та єдності. Однак абсолютна більшість респондентів відчуває єдність з іншими громадянами, своєю громадою й оптимістично дивиться на майбутнє України. Про це у розмові з «Львівською Поштою» наголосив Олексій Антипович, керівник Соціологічної групи «Рейтинг», яка на ринку з 2008 року, пише Четверта студія.
Говорили про усвідомлення українцями цінності власної держави, громадянську свідомість, згуртованість, довіру, ЄС і НАТО, а також про вибори після війни, Володимира Зеленського, Валерія Залужного та Андрія Садового.
«Завдяки єдності ми вистояли і стоїмо в повномасштабній війні»
Велика війна додала більше акцентів до єдності та стійкості українців. 2022-й продемонстрував надпотужну єдність українців. Що, на вашу думку, зараз об’єднує нас і чому єдність важлива?
У 2022 році громадяни об’єдналися заради збереження незалежності України і власних життів, бо росіяни ведуть геноцидну війну проти українців. Вважаю, що завдяки єдності ми вистояли і стоїмо в повномасштабній війні.
Вистояли завдяки добровольцям, волонтерам, взаємодопомозі, допомозі міжнародних партнерів. Вистояли завдяки допомозі українців, які перебувають за кордоном.
Все це разом дозволило вистояти в перші місяці великої війни, яка вже перейшла в затяжну фазу. Це екзистенційна війна, бо росія завжди хотіла нас поневолити.
Зараз згуртованість, звісно, змінилася. Але не критично, бо насамперед ми боремося за свободу України, за незалежність, за право бути українцями, жити на своїй землі, за майбутнє наших дітей.
Щодо стійкості: будемо терпіти стільки, скільки потрібно для нашої перемоги. Лише українці по-різному розуміють цю перемогу. Бажання українців вистояти і мати власну державу не змінилося з 2022 року. А ось згуртованість дещо змінилася.
Чому?
Це питання фінансування армії, питання грошових пожертв. Бачимо, що кількість донейтів від українців щоразу зменшується. Чому? Бо громадяни все більше упевнені, що фінансуванням військових має займатися держава.
У держави є всі можливості та ресурси, зокрема міжнародна допомога. Питання лише в тому, щоб її менше розкрадали і була меншою корупція.
Загалом в Україні є поділ на тих, що воюють, і тих, що не воюють; тих, у чиїй родині є загиблі, і тих, у кого немає; на жінок, які втратили чоловіків на війні, і жінок, які їх не втратили; на тих, що ухиляються від мобілізації, і тих, що йдуть на фронт; на тих, що виїхали за кордон, і тих, що залишилися тут. І через ці новоутворені лінії українці можуть різнитися.
Є також ті, що збагатилися на війні. Кажу не про корупціонерів. А, скажімо, про громадян, які за завищеними цінами здають в оренду нерухомість у Львові внутрішньо переміщеним особам.
І, навпаки, є люди, які втратили можливості для своєї діяльності. Скажімо, підприємці з Харкова, Сум чи Херсона.
У кожного українця своя історія, і це певним чином розділяє суспільство.
Наше суспільство щодня стикається з дуже серйозними викликами у стійкості та єдності. Але абсолютна більшість респондентів відчуває єдність з іншими громадянами, своєю громадою та оптимістично дивиться на майбутнє України.
Нещодавнє дослідження «Наскільки ми згуртовані» засвідчило, що коли респондентів попросили обрати як мінімум три найважливіші цінності з переліку, найчастіше вони позначали перемогу України (62%), родину та близьких (53%), власне здоров’я (34%), незалежність Української держави (26%), відновлення України (20%). Це екзистенційні цінності, цінності виживання.
Загалом, як показує це дослідження, українське суспільство зберігає стійкість. Індекс соціальної стійкості (резильєнтності) становить 3,6 з п’яти можливих балів. Це вище від середнього рівня. Це добрий показник на четвертому році великої війни.
Як я вже казав, українці оптимістично дивляться на майбутнє держави. Мовиться про майже 80% опитаних респондентів. Це також хороший показник. Головне триматися далі.
«Ми ще не знаємо, до якої перемоги дійдемо, але вона точно буде. Україна була, є і буде, Україна не здасться!»
Ви зазначили, що українці по-різному розуміють перемогу у війні з росією. Ви вірите в перемогу? Що стане повноцінною перемогою України?
Як казав свого часу вже покійний львівський політолог Юрій Шведа, «все питання в дефініції». Що українці вкладають у поняття перемоги?
Доволі велика частина вважатиме перемогою тризуб на кремлі і як мінімум розпад росії. Звісно, перед цим мають бути відновлені всі кордони 1991 року.
Є частина людей, які вважатимуть перемогою відновлення кордонів, які були до 24 лютого 2022 року.
Але найбільша частина розуміє, що в нинішніх умовах реальний шлях завершення війни – це переговорний процес.
Вважати будь-що перемогою без покарання росії не можна. Вважати перемогою без покарання винних російських військових в обстрілах українських міст і загибелі цивільних українців також не можна.
Україна має бути незалежною, а росія понести суворе покарання за свої злочини, за геноцидну війну проти українців так, як нацисти у свій час.
Ми ще не знаємо, до якої перемоги дійдемо, але вона точно буде. Україна була, є і буде, Україна не здасться!
«Україна сильна можливістю виживання в будь-яких умовах і готовністю громадян стати на захист своєї держави»
Такий оптимізм українців щодо майбутнього своєї держави існує завдяки боєздатному і потужному війську?
Наші воїни сильні й завдяки міжнародній підтримці. У нас є зброя від партнерів, якою наші мужні військові можуть обороняти Україну від ворога.
Цей оптимізм я б покладав на те, що нам допомагає світ. І світ за нас. Світ на нашому світлому боці проти зла.
У нас є підтримка ззовні, і це українці розуміють та цінують. Більшість опитаних респондентів визнає, що без міжнародної допомоги нам війну не виграти.
Чим сильна Україна зараз – людьми, військовим досвідом?
Україна сильна можливістю виживання в будь-яких умовах і готовністю громадян стати на захист своєї держави.
Українці пережили Голодомори, заборону козацтва, української мови, культури. Та все одно залишилися сильною і стійкою нацією, яка має свою державу. Українці були, є і будуть сильні духом і волею.
Леонід Кучма у фразі «Україна – не росія» свого часу відповів на ваше запитання.
Так, частина людей виїхала за кордон у 2022 і 2023 роках, але більшість залишилася вдома, стала на захист держави, волонтерить, допомагає захисникам, працює, навчається.
У нас велика частка населення – учасники волонтерських рухів. Українці фінансово допомагають фронту, незважаючи на економічні труднощі. На четвертому році великої війни далеко не всі мають фінансові можливості для допомоги війську, та все ж діляться грішми.
Це свідчить про бажання взаємодопомоги і людяність українців. І це одна з головних причин нашої стійкості, один із пунктів нашої внутрішньої сили.
Згідно з дослідженням респонденти активно допомагають ЗСУ: 70% постійно або час від часу допомагають фінансово, 44% – не фінансово (сітки, свічки, ремонт авто). Також доволі поширеною є допомога внутрішньо переміщеним особам, людям з інвалідністю (49%).
Про громадянську свідомість українців
Від початку повномасштабного вторгнення мільйони українців виїхали за кордон. Хтось залишається там, а хтось повертається додому з дітьми. Чи бачать зараз українці себе в Україні, а чи хочуть жити і працювати за кордоном?
За нашими даними близько 10% українців декларують, що виїхали б за кордон на постійне місце проживання.
Це сумно…
Усе пізнається в порівнянні. За нашими даними, з динамікою в декілька років, ще до війни близько 20% українців декларували бажання виїхати за кордон.
Частина тих, що декларували своє бажання виїхати, вже виїхали, а частина або зменшила це бажання, або змінила його на бажання жити в Україні і досягти її процвітання після війни.
У 2022 і 2023 роках ми зробили багато порівняльних досліджень, які показали, що на тлі війни в українців змінилося сприйняття як власних умов перебування в державі, сприйняття влади, так і себе як громадян.
Ця зміна є кардинальною і дуже суттєвою за роки війни, що дозволяє говорити про якісний стрибок розвитку громадянської свідомості українців.
До війни громадяни відсторонювалися від власної держави. Говорили, що влада окремо і ми окремо, що влада думає сама за себе, а ми самі за себе.
Зараз багато хто змінив цей погляд і відчуває себе частиною не просто українського суспільства, а частиною держави.
Тепер українці гордяться, що вони є громадянами України.
Свого часу майже 18% українців відчували сором за те, що є громадянами України. Вже у 2023-му таких було лише 2%. Тепер ситуація змінилася: сьогодні абсолютна більшість українців (94%) відчувають себе громадянами України.
Як велика війна змінила українців та чого навчила?
Насамперед мовиться про зміну ставлення до своєї держави. Цінність власної держави, ідентифікація себе як українця, як громадянина є головною надважливою зміною.
Далі можемо говорити про стійкість громадян. Скажімо, ми можемо вижити без світла, можемо вижити в умовах обмежених матеріальних ресурсів.
Також можемо вижити в умовах величезного потоку інформації і, вибачте, не збожеволіти. Кажу про недостовірну інформацію, ту, яка нас розхитує і заганяє в паніку, сіє розбрат.
Наша українська адаптивність свідчить, що ми і це переживемо, вистоїмо і будемо терпіти стільки, скільки потрібно. Стійкість у нашій крові.
Війна навчила нас ще більше цінувати родину та близьких. Сім’я для нас головне, за що й тримаємося. Родина дозволяє підтримувати внутрішню стійкість і боротися далі. Сім’я – основа нашого соціального капіталу.
«Українці хочуть у ЄС і НАТО»
Соціологічна група «Рейтинг» роками запитує українців про ставлення до вступу в ЄС і НАТО. Чи вірять і хочуть цього українці тепер?
Однозначно, що хочуть у ЄС і НАТО. Однозначно, що бачать переваги захисту від росії через вступ до ЄС чи в НАТО.
Але бачать і не надто велике бажання з боку європейських партнерів прийняти Україну в ці структури. В українців стримані оцінки реальних термінів вступу у ЄС і в НАТО.
За результатами дослідження українці не втрачають великої довіри до міжнародних партнерів, зокрема й до ЄС (63%). Переважна більшість (68%) українців також вірить, що Україна зможе успішно впровадити необхідні реформи для вступу в ЄС.
Про довіру громадян і вибори
Кому українці довіряють найбільше?
Найвища довіра до найближчого кола – родини, друзів. Також українці довіряють військовим і волонтерам.
Серед інституцій висловлюють найвищу довіру до волонтерських організацій (63%). Менше довіряють громадським організаціям (30%, ще 37% вагаються), місцевій (25%, ще 27% вагаються) і центральній (24%, ще 26% вагаються) владі.
Президентові Володимиру Зеленському довірять дві третини опитаних українців. Саме Зеленський асоціюється в них із тим лідером, який здатен, не можу сказати «перемогти», скоріше закінчити цю війну.
Він спілкується з європейськими партнерами, світовими лідерами. І наша перемога кується не лише на полі бою в Україні, але й на тих домовленостях, переговорах, які проводять у світі. Тому Зеленський має певний відсоток довіри громадян, перевагу.
Але навколо нього багато чиновників, уряд, парламент, які отримують найнижчі показники довіри в Україні. Скажімо, лише близько 10% довіряють Верховній Раді України.
Володимир Зеленський піде на другий термін?
Не знаю. Але з огляду на те, як українці говорять про свої електоральні вподобання, Володимир Зеленський має достатній рівень підтримки для того, щоб не лише йти на президентські вибори, але й виграти їх.
Піде він чи не піде на другий термін, думаю, залежить від результатів щодо теми війни і нашої перемоги.
Зеленський добре асоційований із захистом України, майбутньою перемогою, але всередині держави бачимо і корупційні скандали, і недолугі рішення.
Рано чи пізно в Україні відбудуться президентські, парламентські та місцеві вибори. Як думаєте, вибори можливі в часі війни чи про них варто говорити лише після перемоги?
Технологічно провести вибори напевно можливо. Але чи це безпечно, чи це дає можливість усім взяти в них участь? Ні. І річ тут навіть не в біженцях за кордоном, які покинули свою державу і не всі планують повертатися.
Мовиться про наших військових. Це еліта України. Якщо воїнам не дати можливості голосувати, то як вважати легітимними ці вибори? Тому припинення бойових дій – аж тоді проведення виборів.
В Україні є запит на військових. Вибори і кандидати-військові – це майбутні реалії України?
За нашими даними 80% українців вітають створення партій, які будуть складатися з військових. Понад 80% опитаних підтримують участь військових у майбутніх виборах, як також їхню участь у державному управлінні, зокрема, щоб вони були чиновниками.
Акцент на захист держави, щоб кандидат знав свою справу. Це мають бути лідери, готові брати відповідальність за ситуацію в державі.
Чи зможемо побачити на політичній арені нових гравців? Скажімо, Валерія Залужного, який є послом України у Великій Британії?
Як соціолог, я розумію, що людина з довірою 70% вже сама собі не належить. З таким рейтингом довіри людина мала б іти на вибори.
Питання, чи Валерій Залужний захоче? І питання команди також.
Так, питання, чи він захоче і чи він внутрішньо готовий. Час покаже.
«Нового лідера, готового скласти конкуренцію Садовому, немає в інформаційному полі Львова»
Триває четверта каденція Андрія Садового на посаді міського голови Львова (з 2006 року). Хоча зараз війна і про міські вибори не мовиться, Львів після чергових виборів матиме нового мера?
З одного боку, більшість львів’ян хочуть нового міського голову. Є певний рівень втоми від Андрія Садового. Найголовніше, що немає візії майбутнього міста у вигляді Андрія Івановича. Тобто львів’яни хочуть нового лідера Львова, але…
Сьогодні такого нового лідера, готового скласти конкуренцію Садовому, немає в інформаційному полі Львова.
Тому матимемо ситуацію, коли за відсутності вибору, відсутності тих, що візьмуть на себе відповідальність, підуть на вибори міського голови і оголосять нову програму, нову візію Львова, знову побачимо Андрія Садового.
Якщо немає такого політика, то за кого львів’яни проголосують? За Андрія Івановича, який присутній, який є чинним мером, який виконує з тими чи іншими успіхами або неуспіхами обов’язки міського голови.
З одного боку, маємо великі шанси, що Львів очолить нова людина, а з другого – великі шанси, що Андрій Іванович залишиться міським головою. Як складеться, побачимо.
Щойно ми говорили про Валерія Залужного – піде чи не піде він на вибори. Від цього залежить склад майбутньої Верховної Ради України. Від цього, ймовірно, залежить, хто буде наступним президентом України.
Аналогічно можна говорити і про Львів. Тільки у Львові немає такого Залужного в інформаційному полі, але є запит на такого Залужного, людину, яка прагне змін у Львові, прагне скласти конкуренцію Андрію Івановичу на майбутніх виборах мера.
Коли така людина з’явиться, багато містян звернуть на неї увагу. Багато львів’ян голосуватимуть за неї, бо хочуть нового очільника Львова, хочуть змін.