Я пам’ятаю свою першу поїздку за кордон, ніби це сталося вчора. Тоді Україна не була учасником безвізової угоди з ЄС, тому на кордоні стояли величезні черги, а візу потрібно було отримувати перед запланованою поїздкою. Не було біометричних паспортів, щоб усі важливі дані були під рукою. Доводилося надсилати всі особисті дані знову і знову, що робило весь процес виснажливим і трудомістким.
Важливо також відзначити, що ніхто не міг сказати, в якому напрямку рухатиметься Україна. На схід чи на захід? До ЄС чи до Східного партнерства? У газетах і в головах людей панувала тривожна невизначеність, що створювало тривожну атмосферу, пише promoteukraine.
Питань тоді було більше, ніж відповідей. Навіть після Помаранчевої революції Україна не отримала чіткого вектора розвитку. З точки зору громадянина України одне було впевненим: «Україна — демократична країна, що розвивається. Ця країна має багату історію та культуру. Він розташований у центрі європейського континенту». І, очевидно, сильне розуміння існування також було в моїй голові. Я міг би без вагань сказати, де я живу, якою мовою розмовляю і якої національності. Свої знання я взяв із собою в закордонну поїздку.
Неприємні усмішки співробітників іноземного консульства, російськомовного посла іноземної країни та купа образливих висловлювань змусили мене засумніватися, чи справді люди знають Україну, чи досить помітні для інших мова та культура моєї країни. Проте інформація про існування України була недоступною для більшості європейців чи американців.
Я намагався провести ціле польове дослідження української рожевої плямистості, але відповідь досить проста. Якщо ми візьмемо надруковані на Заході карти чи книги періоду холодної війни, то побачимо величезну рожеву пляму від східного кордону Польської Народної Республіки до західного кордону Японії. Особливих знаків і пояснень немає: або СРСР, або Росія. Понад 30 років тому Радянський Союз розпався. І багато великих націй пробивали собі шлях до незалежності та демократії. Проте рожева пляма залишається в пам’яті західних людей.
Як ви могли здогадатися, я отримав візу в свій яскраво-блакитний дитячий паспорт, щоб я міг перетинати кордон із законними опікунами. Це був цілий новий світ, який не визнав ні мого існування, ні існування моєї батьківщини. Дивно, чи не так?
Після тієї першої подорожі минуло не один диявольський десяток років. Я отримав багато нових віз, посли почали розмовляти українською, і географічний вигляд України став більш звичним для більшості людей. Усі ці справи були поза увагою, лише цифри без душі. За всім цим їм бракувало особистої історії.
Прокляття рожевої плями не дало Україні рухатися вперед. Країни Західного блоку завжди позначали СРСР на карті світу огидним тьмяним рожевим. Це була величезна пляма на земній кулі і зводилася до найпростіших описів: російська культура, російська країна, росіяни. Я вивчив його напам’ять під час довгих прогулянок музеєм. Як би це було легко, це сформувало уми поколінь початку 50-х і майбутніх поколінь.
Мене дуже хвилює те, що для того, щоб почати вивчати Україну та її унікальну ідентичність, деяким жителям Заходу потрібно було вразити російські бомби, які спричинили десятки тисяч жертв серед українських цивільних. Російсько-українська війна стала найкращою рекламною кампанією в історії української культури, змусила людей засумніватися в рожевій плямі та усвідомити існування та важливість цієї незалежної нації.
Данило Полілуєв-Шмідт
Англомовну версію читайте ТУТ.