Сьогодні, 3 грудня, помер відомий львівський журналіст, колишній викладач факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, Максим Міщенко. Останні дні він перебував у лікарні у важкому стані після мікроінсульту
«Максим Міщенко — близький друг Ігоря Білозіра, журналіст, який у 80-ті чи не найбільше писав про Ігоря і його „Ватру“. Тут ще буде опубліковано багато його дописів, але в цій публікації „Ленінської молоді“ за 1981 рік Максим Міщенко несподівано постає ще й як композитор. Не знаю, в чиєму репертуарі була ця пісня, але останні її рядки стали чудовим поетичним вступом перед піснею Олекси Сердюка „Вінок з барвінку“ в зимовому ватрівському фільмі „Ватра“ кличе на свято»”, — пише про нього, зокрема, Ігор Качмарик у мережі.
Максим Міщенко спеціалізувався на культурній тематиці, особисто знав усіх українських митців, співаків, багато про них писав. Працював у газеті «Молода Галичина». Співпрацював з газетою «Високий Замок», де також писав про культуру.
Згодом викладав в Університеті на факультеті журналістики.
«4 квітня 1991 року на філологічний факультет ЛНУ ім. Івана Франка прийшов журналіст однієї з найпопулярніших газет «Молода Галичина». Знайшов в одній з авдиторій мене, другокурсницю Олю Максим’як. Так уважно на мене подивився і каже: «Привіт, мала! Я Максим Міщенко. Будеш ведучою «Червоної рути» Леоніла Іванівна (професор катедри української літератури Леоніла Міщенко, мама Максима, керувала нашим студентським театром) порадила взяти тебе. Бери сумку, мала, і ходім… Я тебе з цікавими людьми познайомлю!» Було сонячно і дуже тепло. Пам’ятаю, була одягнена в червоно-чорно-білому шовковому костюмчику: блюзочка і довга спідничка-«кльош». Спочатку повів мене Максим на «Студію Лева», де на початку 90-х сходилося багато творчих людей… Потім поїхали ми в редакцію «Молодої Галичини», що була чи не на 13 поверсі видавництва «Вільна Україна», що на Стрийській. Там зустрів нас відомий фотограф Володимир Дубас. Володю, чи маєш ті фотографії, які тоді мені робив? Я, на жаль, не маю. Здається, залишилися на Фредра… А потім Максим вирішив, що треба мене — через тиждень ведучу обласного туру фестивалю «Червона рута» — познайомити з головою журі. А ним був сам Ігор Білозір.
… Колись розповім про цей день і про наших з Ігорем 9 років більше…
А зараз — про МАКСИМА МІЩЕНКА, тобто — його неймовірні спогади про НАЗАРІЯ ЯРЕМЧУКА, що у книзі Михайло Маслій «НЕЙМОВІРНИЙ СВІТ КРАСИ НАЗАРІЯ ЯРЕМЧУКА», Видавничий Дім «Букрек». «Доля подарувала мені щастя знати цього унікального буковинського самородка — Митця і Людину, який ще за життя став класиком національного пісенного мистецтва. У переддень урочої дати у пам’яті особливо гостро зблискують наші зустрічі. Він любив Львів більше, ніж усі інші міста, за винятком рідних Чернівців і Вижниці. А Львів був закоханий у нього…
…А от до Києва ставився неоднозначно. Кликали переїжджати у столицю, тільки на Хрещатику тричі пропонували квартиру. Відмовлявся. «Не можу без коріння, — казав. — Моє дерево пересадити неможливо».
” Дякую, Максе! І твоє «Мала! Хвіст трубою! Все буде добре!» не забуду ніколи. Приходь 30-го у філармонію… На день народження Назарія…”, — пише про нього у книзі спогадів Михайло Маслій.