Фітнес більше не про “впахати до сьомого поту” і отримати тіло для картинки. Сьогодні це про здоров’я, усвідомленість і глибоке розуміння свого тіла. Тренерка Олена Шира розповідає, як змінювалась індустрія за останні 15 років, чому підхід “no pain, no gain” відходить у минуле і що насправді працює зараз.
Олена Шира -Тренерка з понад 15-річним досвідом у фітнес-індустрії. Спеціалізується на біомеханіці руху та точній адаптації вправ під кожного клієнта. Працює з індивідуальними та груповими тренуваннями, навчає чути й розуміти своє тіло.
– Як починався ваш шлях у фітнесі — якими були ваші перші кроки в професії?
Мій шлях почався ще в університеті фізичної культури. Я тоді була в збірній з аеробіки — це постійні тренування, підготовка до змагань, дисципліна і повне занурення в спорт. Але вже тоді в мене з’явилося важливе питання: як тренувати не спортсменів, а звичайних людей? Тих, хто не готується до змагань, а просто хоче бути здоровим і добре почуватися.
На той момент фітнес-клубів у сучасному розумінні майже не існувало. Було щось на кшталт “підвального фітнесу” — качалки, переважно для чоловіків, і шейпінг для жінок у спортзалах шкіл.
Переломним моментом для мене стала конвенція Nike у Києві приблизно у 2008–2009 роках. Я потрапила туди і була вражена рівнем іноземних презентерів, атмосферою і масштабом. Це було відчуття, ніби ти на концерті, але водночас є частиною цього шоу.
Два дні по 8 годин майстер-класів — тіло вже не слухається, але ти не можеш зупинитися, бо драйв просто шалений. Саме тоді я зрозуміла, що груповий фітнес — це моє.
Паралельно власниця одного клубу прийшла до нас в університет шукати тренерів — і так я почала вести свої перші заняття. Оскільки я все життя займалася танцями, то обрала танцювальний напрямок. Згодом додалися силові та функціональні тренування.
– Якими були головні тренди у фітнесі на початку вашої кар’єри і що тоді вважалося “ідеальним тілом”?
Це був період дуже жорсткого підходу. Панувала філософія “no pain, no gain”: якщо ти не виповз із залу мокрий і виснажений — значить, тренування не було.
Ідеальним вважалося худе тіло з чітким рельєфом, щоб були видні кубики пресу. Усі гналися за формою, часто повністю ігноруючи здоров’я.
Але цікаво, що саме в той період почали з’являтися перші ознаки того, що зараз ми називаємо “розумним фітнесом”. Це була тиха, але дуже важлива революція.
Почали говорити про дихання, про те, що важлива не лише інтенсивність, а й якість руху. З’явилися перші техніки МФР, увага до фасції, стоп, тазового дна. Тоді це багатьом здавалося дивним — мовляв, навіщо це, якщо мета просто схуднути.
Але професіонали вже розуміли: тіло — це складна система. І ми поступово почали переходити від простого “качання м’язів” до роботи з нервовою системою і біомеханікою.
– Як з роками змінилися підходи до тренувань і ставлення до здоров’я клієнтів?
За ці 15 років моє ставлення до тренувань змінилося кардинально. Якщо раніше всі гналися за результатом “швидше, вище, сильніше”, то сьогодні на першому місці — повага до тіла.
Раніше ми прагнули швидко схуднути, витиснути максимум, накачати прес будь-якою ціною. Здоров’я сприймалося як бонус до гарної форми.
З часом мій підхід став глибшим — через розуміння біомеханіки. Тобто як працює кожен елемент тіла і як вони взаємодіють між собою.
Здоров’я — це фундамент. Якщо він слабкий, будь-які “надбудови” у вигляді м’язів рано чи пізно призведуть до проблем.
Наприклад, якщо людина має сутулість, затиснутий таз або завал колін — їй не можна одразу давати складні силові вправи. Це прямий шлях до травм.
Тому спочатку ми працюємо з основою:
вирівнюємо поставу, покращуємо мобільність, працюємо зі стопами і диханням. І лише після цього додаємо силу.
Сьогодні люди почали розуміти, що важлива не лише сила, а й гнучкість, стабільність і контроль. Мій підхід став значно більш бережним — я вчу не “ламати” себе, а будувати тіло усвідомлено.
– Що, на Вашу думку, стало головним переломним моментом у фітнес-індустрії за останні роки?
Для мене таким моментом стала пандемія і період ізоляції.
Коли люди масово опинилися вдома, вони нарешті почали відчувати своє тіло. З’ясувалося, що біль у спині — це не “вік”, а наслідок нерухомості. Що затиснуті плечі, проблеми з шиєю і диханням — це результат способу життя.
І стало очевидно: класичні тренування “на калорії” не вирішують цих проблем.
Люди почали шукати не просто тренера, який “змусить попітніти”, а фахівця, який допоможе прибрати біль і повернути комфорт у русі.
Це був дуже важливий перехід — від фітнесу “для картинки” до фітнесу “для життя”.
Ми нарешті усвідомили, що тіло — це наш єдиний ресурс, і піклуватися про нього потрібно постійно, а не перед відпусткою.